Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – група стабільних порушень розвитку моторики і підтримки пози, що ведуть до рухових дефектів, обумовлених непрогресуючим пошкодженням головного мозку у плода або новонародженої дитини. Цеpебpальний паpаліч є найпошиpенішою стpуктурною фоpмою невpологічних захворювань у світі. Дані літеpатуpи свідчать, що 3-5,9% з 1000 новонаpоджених у pозвинених кpаїнах – це діти з ДЦП.

Рухові порушення надають несприятливий вплив на формування психічних, мовних і слухових функцій. В останні десятиліття проблема лікування ДЦП придбала більшої актуальності і соціальну значимість у зв’язку з поширеністю цього захворювання, що приводить до важкої інвалідизації. ДЦП розвивається, за різними даними, в 2-3,6 випадки на 1 тис. живих новонароджених і є основною причиною дитячої неврологічної інвалідності в світі.

Клінічні прояви включають підвищений або знижений м’язовий тонус, неконтрольовані мимовільні рухи, порушення рівноваги, координації та позиціонування, а також розвиток аномальних рефлексів. Дитячий церебральний параліч може вражати все тіло або обмежуватися однією кінцівкою чи стороною тіла. Спастичні ураження є найчастішими і складають до 80% серед усіх форм ДЦП. Характеризуються підвищенням м’язового тонусу, який є визначальним симптомом цього типу. М’язи є напруженими, тугими (спастичними), а рухи є незграбними чи взагалі неможливими. Пацієнти з гіперкінетичною формою мають проблеми з виконанням швидких рухів та рухів, які вимагають точного контролю, як наприклад малювання олівцем. Така форма становить 5-10% випадків ДЦП.

Важливим питанням стоїть створення для дітей з ДЦП усіх необхідних умов з фізичної, медичної, психологічної та соціальної реабілітації. Оптимальне надання допомоги пацієнту передбачає мультидисциплінарний підхід команди в яку входять фахівців медичного, педагогічного та соціального профілю.

Спеціалісти Іоанового центру, що знаходиться у м. Підгороднє, з квітня 2022 р. по листопад 2023р. провели дослідження в якому було проаналізовано 98 медичних карт дітей. Середній вік складав 8,3 років. Діти були протестовані за класифікацією великих моторних функцій Gross Motor Function Classification System (GMFCS) та розподілені на п’ять рівнів в залежності від функціональних можливостей. І рівень мали 23% дітей; ІІ – 15%; ІІІ – 19%; ІV – 11%; V – 32%. Для кожної дитини розроблялася індивідуальна програми фізичної терапії відповідно до визначеної цілі, сфокусованої на вирішенні ключової проблеми. Формування індивідуальної програми реабілітації дитини, включало: первинний огляд педіатра, фізичного терапевта, ерготерапевта, сенсорного терапевта, логопеда-дефектолога, психолога, фахівця з арт-терапії; постановку короткотривалих та довготривалих цілей; програму втручання кожного фахівця.

Програма втручання фізичної терапії для дітей з І та ІІ рівнем за GMFCS складалась з виконання активних динамічних вправ: хода по біговій доріжці зі змінним кутом нахилу, переступання через перешкоди на рівні колінного суглобу, заступання на лавку, бокові випади; гімнастичні вправи для зміцнення м’язового корсету тулуба; вправи для тренування координації рухів та рівноваги. Діти ІІІ рівня, навчалися використовувати допоміжні засоби пересування; виконували вправи для зміцнення м’язів спини та нижніх кінцівок; отримували пасивний розтяг для профілактики контрактур суглобів та зменшення м’язового тонусу. У пацієнтів, що мали ІV рівень, основними цілями ФТ були перевороти та самостійне сидіння. До програми фізичної терапії у дітей V рівня застосовували активно-пасивні вправи для шиї, тулуба та кінцівок з метою контроля положення голови. Ерготерапевтичне втручання включало: масаж верхніх кінцівок; гімнастику пальців рук; формування навички відкривання ключом замка; застібання і розстібання кнопок та «блискавки» на одязі; зав’язування вузла; малювання в залежності від цілей на курс реабілітації, що формувались сумісно ерготерапевтом та батьками дитини. У кабінеті сенсорної інтеграції проводилась стимуляція вестибулярної, тактильної, зорової, пропріоцептивної, нюхової систем; розвиток зорово-моторної координації, великої і дрібної моторики, розвиток зорової перцепції, стабілізації відчуття рівноваги, перетин середньої лінії тіла. Діти, які мали затримку або порушення мовного розвитку відвідували логопеда-дефектолога.

Після курсу реабілітації у Центрі було встановлено, що функціональний стан дітей покращився та спостерігалась позитивна динаміка вигляді формування або вдосконалення рухових навичок: у дітей V рівня покращувався контроль рухів голови; ІV спостерігалось покращення переворотів зі спини на живіт та з живота на спину, сидіння з опорою; у дітей ІІІ рівня покращувався контроль тазу та формувалися навички ходьба з технічними засобами реабілітації (ролатори, ходунки); ІІ та І рівнів покращувалась координація рухів та рівновага. Також при спастичній формі ЦП зменшувалась спастичність м’язів та збільшувалась амплітуда рухів у суглобах кінцівок, при гіперкінетичній формі ЦП покращувались координація рухів тулуба та кінцівок.

Таким чином, аналіз результатів реабілітації засвідчив ефективність мультидисциплінарного командного підходу, розроблених програм фізичної терапії, втручань психологів, логопедів-дефектологів, ерготерапевтів для дітей з ЦП в умовах спеціалізованої медичної установи.